Минув рік з тих пір, як Україна вперше провела парад підбитих російських танків та іншої бронетехніки та артилерії на головному проспекті Києва на честь Дня Незалежності країни, ігноруючи основні публічні заходи в надії відвернути російські ракетні атаки.
Це був перший День незалежності країни з моменту повного вторгнення Росії. Протягом наступних дванадцяти місяців у вересні українські війська повернули собі частину території на північному сході. Потім у листопаді вони відбили портове місто Херсон. Була холодна й темна зима, коли російські війська бомбили енергомережу України, і в травні Україна втратила східне місто Бахмут у повітряному бою, одному з найкривавіших у війні. Зараз сили Києва намагаються просуватися вперед у ще одному контрнаступі, цього разу в кампанії з повернення території на півдні та сході.
Для України це був довгий рік. У четвер українці в столиці Києві знову згуртувалися навколо побитої російської техніки, яка вздовж вулиці Хрещатик і стояла перед Майданом Незалежності, також відомим як Майдан. Атмосфера була майже музейна. Люди були втомлені. Новизна минулорічного ярмарку згасла, як і хвиля ейфорії, яка настала після того, як Київ пережив перші місяці війни та відбив російський наступ.
День Незалежності України вшановує відокремлення країни від Радянського Союзу в 1991 році, але також є місцем об’єднання для українців, щоб підтвердити свою ідентичність і прагнення. І знову ж таки, не було публічних святкувань цьогорічного Національного дня, який також відбувся через 18 місяців після того, як Росія розпочала своє повне вторгнення в Україну.
Сім’ї відпочивали у спекотну погоду, тихо спілкуючись. Українські військові слідкували за підлітками, які робили селфі серед залишків своєї боротьби на полі бою. Діти носили мішкуваті сорочки з летючою мишкою та хабарі Post Malone. Повз бійця, який був на милицях, без правої ноги, проходив тер’єр, одягнений у вишиванку розміром із свого улюбленця.
Маленький хлопчик крикнув: «Мамо, чому танки так виглядають?» «Вони горіли, а потім сонце, вітер і дощ з часом зробили свою справу», — пояснила вона.
Біжать дві дівчинки-близнючки в однакових сукнях. За ними пішли мама, старший брат і тато. «Дивіться, трава ще є», — показали дівчата на присохлу на колесах російського танка землю та багнюку.
І справді, навіть після перевезення вантажівками з поля бою на склади постачання в центрі Києва, на розбитих корпусах машин залишилися частини війни. Гільзи, розплавлене балістичне скло, обвуглене дерево. Також з’явилися графіті, які вшановують пам’ять про знищені внаслідок бойових дій міста: за Піски, за Краматорськ, за Мелітополь, за Маріуполь, за Суми.
На площі, де відбувалися масові демократичні протести, які почалися наприкінці 2013 року і стали ключовим моментом у тривалому протистоянні між Україною та Росією, родичі солдатів 77-ї української мобільної бригади намагалися використати інтерес до танкового параду, щоб привернути увагу за їхніми словами, до тяжкого становища їхніх синів і подружжя, яких залишилося близько 170. Деякі з них вважаються зниклими безвісти протягом місяців.
«Людей більше цікавлять машини, аніж наші проблеми, — каже 46-річна Ніна Ткаченко. Вона додала, що її чоловік зник під Бахмутом у січні, додавши, що уряд мало допоміг їй у пошуках відповідей. Вона показала на плакат із зображенням зниклих безвісти бійців 77-ї дивізії.
«Кожне життя – це індивідуальне існування людини, яка пожертвувала собою заради миру тут», – сказала вона.
Марк Сантора Брав участь у звітах.
“Хардкорний ботанік в Інтернеті. Гордий фахівець з кави. Науковець із соціальних мереж. Організатор. Провідник. Завзятий наркоман-зомбі. Виродник із ТБ. Дружній студент”.
