Ми не повинні ігнорувати поточне становище іноземних студентів в Україні

Після югославських воєн, які сколихнули Європу між 1991 і 2001 роками, Європейський Союз створив систему тимчасового захисту для переміщених осіб за межами зовнішніх кордонів блоку. ЄС знадобилося більше двох десятиліть, щоб прийняти директиву, яка залишилася невикористаною навіть на піку кризи біженців, що почалася в 2015 році, під час якої відсутність безпечних шляхів в’їзду до блоку досі вбила 22 993 людини. на морі.

Після початку російської війни проти України Європейський Союз запустив Директиву про тимчасовий захист, пропонуючи притулок мільйонам українців, переміщених через криваву війну в березні 2022 року. Відтоді кількість людей, які втекли – назавжди чи на короткий час – покинув Україну з 24 лютого 2022 року, коли почалася війна оцінюється на 19 505 596. Це найбільший потік мігрантів в Європейському Союзі з моменту його створення Заснована в 1993 році.

Директива про тимчасовий захист, незважаючи на її очевидні переваги, має одну очевидну проблему: вона не захищає всіх в Україні, хто страждає від наслідків війни. Щоб мати право на міжнародний захист, ви повинні бути громадянином України або близьким членом сім’ї громадянина України. Хоча це охоплює переважну більшість людей, які проживають у країні, воно залишає поза увагою багато вразливих груп. Сюди входять негромадяни України та особи без громадянства, правовий статус яких в Україні гарантується міжнародним правом, біженці та отримувачі додаткового захисту та їхні сім’ї, а також неукраїнські громадяни з посвідкою на постійне проживання, які не можуть повернутися до країни походження з міркувань безпеки. причини.

Багато українців, чиї партнери, подружжя чи батьки не є африканцями чи азіатами, були змушені прийняти важке рішення виїхати чи залишитися зі своїми близькими в охопленій війною країні.

Проблема з орієнтацією полягає в тому, що в світі немає країни, де кожен житель є громадянином. Таким чином, Директива про тимчасовий захист ігнорує велику кількість іммігрантів в Україні, які є іноземними студентами, які також живуть, працюють і навчаються в країні ще до війни.

За приблизними підрахунками, до війни в Україні було близько сімдесяти тисяч іноземних студентів, багато з яких були наполовину або навіть завершили багаторічну освіту до початку війни.

Іноземні студенти в Україні – явище не надто нове. Більше ста тисяч з них навчалися в УРСР за час існування СРСР. Тісні зв’язки між соціалістичним блоком і переважно глобальними країнами Півдня, з яких все ще походить багато прийнятих іноземних студентів, продовжуються, незважаючи на крах державного соціалізму. Багато громадян країн, що розвиваються, роками живуть в Україні, мають там дітей і працюють. Основними предметами, які вивчали іноземні студенти, були медицина, стоматологія, ветеринарія, фармація, інформатика, машинобудування та аерокосмічна інженерія, а також програми бізнес-адміністрування, економіки, банківської справи, фінансів та бізнес-адміністрування.

У перші тижні війни я виявив себе залученим у низку популярних онлайн-мереж, допомагаючи людям тікати з України. Спочатку мені здавалося, що я своєю дещо заржавілою російською допомагаю хворим на діабет 1 типу втікати з країни, щоб отримати інсулін у Польщі та Угорщині. Але чим більше часу я проводжу в мережах біженців, які існують в Україні, тим більше зустрічаю людей із країн поза Заходом та Європейським Союзом.

Ці люди, переважно з Африки, Азії та Латинської Америки, зіткнулися з великими труднощами, намагаючись втекти з України. Хоча деякі з них технічно мали право на підтримку згідно з директивами ЄС, їх відштовхнула прикордонна поліція, коли вони намагалися втекти з України до ЄС. Вони зіткнулися з расизмом і переслідуваннями через спробу перетину кордону під час війни.

Багато людей, яких я зустрічав, були іноземними студентами, але багато з них також жили в Україні роками, а також стали постійними мешканцями. Вже багато років працюють в Україні. Деякі з них перебували у шлюбі та/або були батьками громадян України, або народили там дітей та постійно проживали. Ці мережі підтримки та консультацій сприяли групам Twitter і Telegram, у яких неукраїнські громадяни ділилися, щоб обговорити свої труднощі один з одним.

За словами кількох людей, з якими я спілкувався, прикордонники (і в деяких випадках благодійні організації) заохочували інших неукраїнських громадян пропонувати хабарі в обмін на безпечний проїзд. Позбавлені міжнародної уваги, яка справедливо зосереджувалася на тяжкому становищі українських громадян, ці біженці часто чекали годинами без їжі та води, і міжнародні благодійні організації часто нехтували ними.

Через Інтернет, всесвітню павутину (на яку я випадково натрапив), яка, здається, допомагала незахідним громадянам поширюватися світом. Я натрапив на це лише після того, як друг надіслав мені посилання на одну з багатьох сторінок у Twitter, де біженці обговорюють свій досвід того, як важко вони намагалися знайти безпеку.

Іноземних студентів на Заході часто сприймають як багатих. Розмовляючи та читаючи відгуки незахідних біженців в Інтернеті, стає зрозуміло, що багатьом із них довелося піти на величезні особисті жертви, щоб навчатися в Україні. Сім’ї деяких із цих іноземних студентів продали своє майно на батьківщині, щоб вони могли навчатися в Україні. Інші позичали акулу позику у своїх сімей. Ці кредитори продовжували переслідувати родини студентів, які застрягли в Україні та сусідніх країнах ЄС, не маючи можливості завершити навчання.

Деякі університети зберегли паспорти першокурсників під час вступу. Через війну ці студенти не змогли зв’язатися з університетом, щоб піти за паспортами під час дуже активного конфлікту. Ці люди були змушені прямувати прямо до кордону, сподіваючись на краще, у супроводі своїх друзів, багато з яких не були громадянами Заходу.

Велика кількість студентів скористалися «освітніми агенціями», щоб допомогти їм з візовими процедурами та подати документи на вступ до університету в Україні. В обмін на цю підтримку агентства вимагають від студентів непомірно високі внески, навіть якщо вони втекли з України і не можуть продовжувати навчання. Деякі з цих агентств використовували жахливу тактику, щоб напасти на студентів і залякати їх, щоб вони надсилали їм більше грошей.

Іноземні студенти поділилися зі мною листами, які вони отримали від цих агентств. У цих листах, які часто рясніють орфографічними помилками, агентства погрожують штрафувати та інформувати студентів Інтерполу, які не зможуть задовольнити ці агресивні вимоги. Звісно, ​​ці погрози не мають абсолютно жодного підґрунтя в реальності. Інтерпол набагато більше стурбований переслідуванням іноземних студентів, які перетнули кордони через війну. Єдина мета цієї брехні – посіяти страх, щоб змусити студентів позбутися грошей.

Для незахідних студентів, які залишаються в Україні, основною причиною цього є висока вартість імміграції. Деякі студенти роками заощаджували, щоб мати можливість вивчати предмети STEM, і вся їхня мрія полягала в тому, щоб стати лікарем чи інженером. Хоча багато українських університетів перевели свої заняття в онлайн, дистанційне навчання стало неможливим для стоматологічних та інших практичних ступенів. Нігерійська медична та стоматологічна рада в червні минулого року видала проф заява Рада не визнаватиме сертифікати про вчений ступінь з України «до відновлення нормальної академічної діяльності».

Те, як Європейський Союз, Сполучене Королівство, Сполучені Штати та Канада пом’якшили свої прикордонні режими для українських громадян, має стати моделлю для більш інклюзивної та відкритої імміграційної політики для біженців усіх національностей. Натомість блок ЄС та його союзники просували дворівневу систему статусу біженця, засновану на ідеях громадянства, які виключають деяких із найбільш маргіналізованих людей.