Криза корпоративного управління триває на державних підприємствах України

Восени минулого року я звільнився з Наглядової ради Укрзалізниці (УЗ), українського державного залізничного оператора.

Для цього рішення існували конкретні причини, наприклад, не виплачувати зарплату протягом півроку та не отримувати жодної страховки відповідальності, але проблеми заглиблюються глибше. На жаль, я все ще досить песимістично оцінюю ймовірність належного корпоративного управління на державних підприємствах України, якщо не буде здійснено серйозних змін.

Безумовно, керування великими державними підприємствами є складним завданням. Вони великі, часто монополістичні, важливі для загального блага і часто політизовані.

Проблеми в Україні більші, тому що багато з них – це неремонтовані радянські підприємства з всеосяжним капіталом, різноманітними непрофільними активами, безгосподарним управлінням, застарілим регулюванням, масовим персоналом та ендемічною корупцією.

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) прийняла стандартизовані правила корпоративного управління. Як міністр економічного розвитку і торгівлі України Айварас Абромавічус мав хороший закон про корпоративне управління в державних компаніях, заснований на тих принципах, які були прийняті в 2015 році. Сьогодні дев’ять українських державних компаній та чотири державні банки мають наглядовий орган правління (зазвичай до нього входять сім членів).

Одна з основних ідей полягає в тому, що управління ДП має бути відокремленим від підвідомчих міністерств, щоб воно не розглядалось як міністерські департаменти. Тому бажано, щоб державні компанії були підпорядковані Раді міністрів, Міністерству фінансів чи Міністерству економічного розвитку і торгівлі.

Найважливішим рішенням будь-якої компанії є призначення її генерального директора та решти ради директорів (від шести до восьми осіб). На жаль, чинне українське законодавство уповноважує лише Спостережну раду призначати членів ради, тоді як Кабінет міністрів здійснює фактичні призначення.

Це нестерпна ситуація. У багатьох випадках керівники вищої ланки складають змову з міністерськими працівниками за спиною від наглядової ради, оскільки вони розглядають міністерства як своїх справжніх роботодавців, і вони мають на це рацію.

Звільнення та призначення старших керівників повинно бути відповідальністю наглядової ради. Часто до наглядових рад надходять урядові пропозиції щодо призначення вищих керівників. На жаль, ці кандидати часто є некомпетентними або корумпованими. Саме цього не повинен робити уряд.

Другий основний обов’язок Наглядової ради полягає у затвердженні річного фінансового плану компанії, її основної економічної програми. Також у цьому випадку наглядова рада пропонує лише фінансовий план, поки Кабінет міністрів приймає рішення. Це не тільки підриває відповідальність наглядової ради, але й створює затримку на кілька місяців, оскільки різні міністри повинні узгодити запропоновані плани. Без затвердженого фінансового плану жодна державна компанія не має права здійснювати будь-які капітальні видатки, а це означає, що протягом першої половини кожного року не можна робити інвестиції, залишаючи інвестиційний процес у жалюгідному стані.

Головною метою створення незалежних наглядових рад на державних підприємствах було припинення ендемічної корупції. Державні підприємства (ДП) вже давно розглядаються українськими урядами як готівкові корови, здатні надавати пільги уряду або його лояльним особам. Ця політизація набуває різних форм. Традиційно вигідні політики, як правило, парламентарі, експлуатували державні підприємства для отримання грошей за допомогою трансфертного ціноутворення та вигідних державних закупівель.

Нафтогаз був яскравим прикладом цієї культури, але його очистили після 2014 року. Як наслідок, зараз він зазнає нападу, оскільки більше не виконує свою попередню роботу. Серед інших поганих прикладів – «Центренерго» та «Енергоатом», де стара практика процвітає частково через відсутність наглядових рад.

За часів Януковича державна підтримка державних підприємств щороку становила близько восьми відсотків ВВП. Сьогодні, навпаки, ДП рідко отримують будь-яку державну підтримку. Це свідчить про вигоди, які Україна могла б отримати від впровадження до певної міри початкового корпоративного управління.

Само собою зрозуміло, що колишні пільговики обурені. Вони активно прагнуть змінити реформи. Ці кроки включають заклики зменшити зарплату керівникам та членам наглядової ради, щоб налякати компетентних та чесних людей, щоб можна було відродити корумповані старі шляхи.

У деяких випадках противники реформ звинувачують членів наглядової ради у корупції, як нещодавно сталося в UZ. На жаль, такий підхід все ще можливий, оскільки в Україні досі існує багато правоохоронних органів, вразливих до експлуатації, щоб протистояти верховенству закону.

Для загострення цих проблем нинішній український уряд не виявляє віри в належне корпоративне управління. Натомість критики звинувачують владу у прагненні призначити друзів та забезпеченні особистих благ. Кілька членів наглядової ради помітили ці негативні тенденції та пішли. Поки не відбудеться ігнорування принципів належного корпоративного управління, державні підприємства в Україні продовжуватимуть боротися.

Андерс Ослунд був членом Наглядової ради Укрзалізниці (УЗ) з 2018 по 2020 рік.

Подальше читання

Вівторок, 9 лютого 2021 року

Керівник Кремлівського телебачення: Росія повинна анексувати Східну Україну

Керівник Кремлівського телебачення Маргарита Симонян закликала Росію анексувати область Донбасу на сході України під час нещодавнього форуму високого рівня, який сигналізує про ескалацію семирічної гібридної війни в Москві проти України.

Україна
від
Medalinescas Alvidas

Думки, висловлені в UkraineAlert, належать лише авторам і не обов’язково відображають погляди Атлантичної ради, її співробітників чи прихильників.

Детальніше читайте з UkraineAlert

UkraineAlert – це всебічне інтернет-видання, яке регулярно пропонує новини та аналіз подій в політиці, економіці, громадянському суспільстві та культурі в Україні.

Читати далі

Центр Євразії Місія полягає у сприянні трансатлантичному співробітництву у сприянні стабільності, демократичним цінностям та процвітанню в Євразії – від Східної Європи та Туреччини на Заході до Кавказу, Росії та Центральної Азії на Сході.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах