В Україні час насправді не на боці Росії

З провалом України контратака Цього літа, із зростаючим небажанням Сполучених Штатів і Європи продовжувати фінансувати українську армію, може здатися, що Росії потрібно лише чекати, щоб досягти перемоги на своїх умовах.

Заява командувача контрнаступом України генерала Валерія Заложного про те, що війна прийшла Безвихідь, може бути надто оптимістичним. У глухому куті час ні на чиєму боці. Але з огляду на те, що Україна, ймовірно, втратить фінансову підтримку, час для такого роду війни може закінчитися.

Є й інші фактори, які зменшують ймовірність подальшого застою. Росія створила грізну оборонну позицію. Незважаючи на те, що війна дорого обійшлася з точки зору жертв і руйнувань з обох сторін, Україна не в змозі понести ці витрати самостійно. Крім того, перебої з постачанням продовольства та енергії створюють глобальний тиск, щоб припинити війну. Хоча більшість симпатизує українському опору російському вторгненню, єдині аутсайдери, які виграють від продовження війни, — це торговці зброєю. Нарешті, війна Ізраїлю в Газі відвернула увагу світу та створила нову невизначеність.

Тому може здатися, що перемога Путіна не за горами. Він може почекати, поки українські внутрішні можливості та зовнішня підтримка зникнуть, а потім завершити свій проект перемоги, встановивши маріонетковий уряд. Але перемога буде не такою легкою. Вихід за межі його оборони поставив би російське матеріально-технічне забезпечення під вплив українського опору та відновив би підтримку Заходу, можливо, з використанням повітряних сил.

Перемога, навіть у разі її досягнення, була б стратегічною катастрофою для Росії. Це посилило б ворожнечу з Європою, а санкції США стали б незворотними. Ізоляція збільшила б залежність від Китаю, ще більше ускладнивши вразливість Росії на її сибірському фронті. Контроль над Україною був би ще більшим виснаженням російських ресурсів, ніж окупація Афганістану. Продовження мілітаризації російської економіки завадило б диверсифікації від залежності від нафтових доходів.

Демографічно Росія не просто старіє, як решта Європи. Посткомуністична криза 1990-х років спричинила різке зниження народжуваності, створивши дефіцит наявної робочої сили. Це посилилося виходом тисяч росіян із середнього класу. Перемога не зробить Росію знову великою. Це виявило б і прискорило його занепад.

Найбільшою надією Росії на позитивний результат в Україні є мир шляхом переговорів. Але без сильного уряду Зеленського Росії бракуватиме надійного партнера по переговорах. Досягнення угоди, яка б полегшила військовий тягар Росії, задовольнила б не лише Європу та Сполучені Штати, а й Китай та Глобальний Південь. Санкції можуть бути скасовані, а увага може бути переключена на відновлення української та російської економік. Жодна сторона не досягла б своїх військових цілей, але повна перемога виглядає неможливою для України і саморуйнівною для Росії.

Обидві сторони можуть важко торгуватися, щоб отримати максимальну вигоду, але що потрібно обом сторонам? По-перше, вони повинні закінчити війну, не здаючись. Угода базуватиметься на визнанні ясних фактів і просуванні національних інтересів у світлі цих фактів. Жодна сторона, здається, не байдужа до вартості війни, і жодна не може реалістично уявити собі досягнення всіх своїх цілей.

По-друге, стратегічна безпека повинна бути забезпечена для обох сторін. Постійна демілітаризація контактних зон є необхідним початком. Україні необхідно забезпечити європейську солідарність, а отже, членство чи принаймні більш повне партнерство з НАТО та Європейським Союзом. Але Росії потрібні гарантії, що розширення НАТО не загрожує її безпеці. Фінляндія може зіграти певну роль у переговорах, тому що вона є найновішим членом НАТО і має найбільший досвід в організації безпеки кордону з Росією.

Чи не найскладніші питання – це люди та земля. Крим — особливий випадок, і, можливо, вихід — провести референдум під міжнародним контролем. Окрім Криму, відправною точкою має бути забезпечення рівного ставлення та поваги між етнічними росіянами та українцями, вільне повернення та захист мігрантів, а також створення відповідальних місцевих органів влади. Останнім і найколоритнішим напрямком обговорення є питання повоєнної відбудови, яка має відбуватися за принципом комунікації всередині та за межами України.

Може здатися, що в торгах час на боці Росії. Однак Росії потрібен надійний партнер у переговорах. Наразі провал контрнаступу та реалістична перспектива зменшення зовнішньої підтримки мають зробити уряд Зеленського більш відкритим для компромісу, хоча б неформального.

Будь-яка угода, яку вона досягне, матиме вагу в Україні та серед її союзників. Метою досягнення домовленості є перехід і Росії, і України від війни до стратегічної безпеки. Йдеться не про виграш у всіх деталях, а про надійні зобов’язання з боку опонентів і схвалення їхніх прихильників.

Брентлі Вомак є старшим викладачем Центру Міллера при Університеті Вірджинії та автором «Асиметрія і міжнародні відносини.“