Закон про антиукраїнську олігархію: популістський вирив влади президента Зеленського?

Антиолігархічний закон, нещодавно підписаний президентом України Володимиром Зеленським, його прихильники аплодують як значний крок у боротьбі за зменшення політичного впливу української олігархічної еліти. Однак цей закон більше схожий на спробу приховати посилення президентських повноважень за фасадом популістської риторики.

Для того, щоб оцінити правдивість антиолігархічного законодавства Зеленського, важливо зрозуміти коріння системи олігархії, якою вона існує сьогодні в Україні. У 1991 році Україна здобула незалежність із 70-річною державною власністю. Ті, хто має зв’язки з колишнім комуністичним режимом, виникли як перше покоління олігархії після здобуття незалежності.

Друге покоління олігархії сформувалося в 1990-х роках, і основні економічні активи зосередилися в руках десятків людей, багато з яких досі є активними гравцями в українській політиці та економіці. Ряд олігархічних кланів, які мають територіальні зв’язки з Києвом, Дніпром та Донецьком, виросли, щоб контролювати багато аспектів національного життя України та змагалися за доступ до державних ресурсів.

Кожен олігархічний клан мав свою групу депутатів, міністрів і вірних чиновників на різних посадах у державному апараті. До моменту втечі президента Януковича до Росії в лютому 2014 року майже всі основні сектори української економіки були під контролем олігархії. Важливо, що цей контроль поширився і на українські ЗМІ.

Революція гідності в Україні та подальша неоголошена війна з Росією створили новий набір викликів для олігархічної системи. З 2014 року в Україні з’явився справді незалежний національний банк разом із незалежним управлінням державного енергетичного гіганта «Нафтогаз». Децентралізаційні реформи позбавили центральний уряд монополії на контроль державних бюджетів. У той же час держава отримала повноваження з міркувань безпеки у відповідь на триваючу російську агресію.

Хоча ці події наклали певні обмеження на вплив олігархії, їм не вдалося зруйнувати систему олігархії в цілому. Розчарування продовженням влади кланів олігархів стало основним фактором перемоги Зеленського на президентських виборах у 2019 році, коли він прийшов до влади на тлі передвиборчих зобов’язань боротися зі старою елітою та започаткувати нову еру більшої рівності.

Багато виборців очікували, що Зеленський так чи інакше накинеться на олігарха. Натомість протягом перших двох років свого президентства він підірвав багато попередніх кроків щодо обмеження впливу олігархії. Незалежність Національного банку та Нафтогазу була обмежена, а інші великі державні активи підпали під контроль олігархії. Тим часом зміни до податкового кодексу країни були спрямовані на малий бізнес і сім’ї, залишаючи інтереси олігархів відносно недоторканими.

Заходи, необхідні для справжнього зниження влади кланів українських олігархів, добре відомі. Серед них — створення незалежної судової влади; посилення антимонопольного законодавства та антимонопольних органів; реформа корпоративного управління в державному секторі; скасування податкових пільг для великих корпорацій; та більша прозорість у фінансуванні ЗМІ.

У ньому немає нічого, що свідчить про те, що нинішня українська влада планує здійснити будь-який із цих кроків. Натомість, схоже, вони обрали антиолігархічні популістські позиції як інструмент боротьби з політичними опонентами, водночас підтримувавши або навіть зміцнюючи відносини з прихильними олігархічними кланами.

Офіс Президента створив свідомо розпливчасте антиолігархійне законодавство, яке не містить жодних істотних кроків для обмеження впливу олігархії. Натомість це дає можливість РНБО, призначеній особисто президентом, визначати, хто є олігархом, а хто має стикатися з обмеженнями щодо володіння ЗМІ чи участі в політичному житті країни.

Наприклад, законодавство визначає «вплив засобів масової інформації» з точки зору власності, фінансування та впливу на редакційну політику. Чи є фінансуванням розміщення реклами олігархами? Чи можна це віднести до способу впливу на редакційну політику? Все залежить від тлумачення, яке надає перевага РНБО, яка конституційно не була призначена для такої ролі.

Останні події пояснюють, чому розмови про хрестовий похід проти олігархії для багатьох залишаються скептичними. Після того, як на початку листопада президент Зеленський підписав закон про олігархію, колишній президент України Петро Порошенко негайно продав свої медіаактиви. Однак ряд депутатів від партії Зеленського «Слуга народу» стверджували, що це не завадить визнати Порошенка олігархом через невизначеність у застосуванні нового закону. Примітно, що інших олігархів із великими медіаімперіями та дружніми стосунками із Зеленським нове законодавство, здається, зовсім не хвилювало.

Враховуючи очевидний потенціал для надзвичайно автономного та політично мотивованого впровадження, я розглядаю українське антиолігархійне законодавство як захоплення влади, замасковане мовою політичного популізму.

Зеленський, безсумнівно, міг би використати підвищення свого рейтингу, який знизився, після того, як не стримав Covid-19 та низку нищівних корупційних скандалів. Цей новий закон може бути популярним серед значних верств українського електорату, які прагнуть покінчити з безкарністю олігархії. І головне, це можна використати для нападу на політичних опонентів Зеленського.

Нинішня влада, схоже, переконана, що низький рівень прийняття Зеленського є насамперед результатом інформаційних атак, а не її слабкої політики та політичних помилок. Тож цілком ймовірно, що новий антиолігархічний закон буде використовуватись вибірково і призведе до нових конфліктів між владою та великим бізнесом. Замість того, щоб служити інструментом обмеження впливу олігархії, існує загроза того, що закон стане інструментом тиску та примусу, який занурить країну в кризу та завадить вкрай необхідним реформам.

Кіра Раддік – лідер партії «Голос», депутат Верховної Ради.

поглиблене читання

Думки, висловлені в UkraineAlert, належать лише авторам і не обов’язково відображають думку Атлантичної Ради, її співробітників чи прихильників.

The Центр Євразія Місією сприяння трансатлантичному співробітництву є просування стабільності, демократичних цінностей і процвітання в Євразії, від Східної Європи та Туреччини на заході до Кавказу, Росії та Центральної Азії на сході.

Слідкуйте за нами в соціальних мережах
Ми підтримуємо нашу роботу

Фото: Президент України Володимир Зеленський виступає під час панахиди за жертвами Бабиного Яру (Бабиного Яру), однієї з найбільших поодиноких масових вбивств євреїв під час Голокосту. 6 жовтня 2021 року (Прес-служба Президента України / Роздатковий матеріал через Reuters)