“Леанку” виставили на продаж. Що буде із виноробною візитівкою Закарпаття?

Коли їхав на підприємство «Леанка», то навіть не підозрював, що воно може мати таку величну історію і таке невеселе сьогодення. Колись виноробна візитівка Закарпаття, де свого часу виробляли 28 видів марочного вина, зараз працює лише на 30%.

Старі і вражаючі підземні льохи, котрі ще у 16 столітті слугували фортифікаційними спорудами і були видовбані у суцільній скелі, місцями перекриті і замуровані. Темні і сирі там, де ще півстоліття тому настоювалося і набирало сили молоде вино. При вході в будинок – історичну пам’ятку, з котрого потрапляєш у погреба, – висить карта підземних ходів. Вона дуже символічно відображає сучасний стан речей. Із 4 кілометрів підземелля нині використовують лише 2, решта або закинуті, або замуровані.

Сюди свого часу приїздили усі генсеки СРСР та президенти сучасної незалежної України. До речі, як розповів директор теперішньої агропромислової фірми «Леанка» Юрій  Шестаков, Янукович сюди так і не потрапив. Проте є якийсь шарм в усьому цьому: найбільша дубова діжка, яку я коли не будуть бачив – 10 тисяч літрів вина. Це ж скільки закарпатців могли погуляти з однією такою діжкою… Побачити пляшки вин, котрі вже роками не випускаються – в цьому теж є щось особливе, а зруйновані величезні діжки у старому проході – це своєрідний пам’ятник «сухому закону».

Зараз державне підприємство «Леанка» на роздоріжжі. Воно ніби потроху відроджується, намагається зберегти те, що й досі працює, пробує якось вилізти з ями, в яку його «сумлінно» вводили останні десятиліття. Зараз у володіннях агрофірми 3 тисячі гектарів землі. Майже 400 з них засіяні соєю, стільки ж – кукурудзою, ще 90 – віддані під виноградники, 80 гектарів – засаджені пшеницею. Є й свої корівники. Нині на «Леанці» працює більше 50 осіб, а свої землі фірма має аж у п’яти населених пунктах.

До речі, директор держпідприємства АПФ «Леанка» Юрій  Шестаков, приїхав сюди три роки тому із Криму, де свого часу теж працював на подібній виноробній фірмі.

«Мене запросили приїхати сюди ще у липні 2013 року. Тоді підприємство було не в дуже хорошому стані. Не скажу, що ми зробили бозна скільки, але до мене ніхто не списував виноградники. Ні одного гектару не було викорчувано, а, відповідно, і не насаджено нових виноградників, – розповів журналісту GalagovTV Юрій  Шестаков. – Тому мені запропонували приїхати сюди і поділитися досвідом. Однак, на жаль, за цей час сталося багато сумних подій, і ми не все встигли реалізувати. Зараз підприємство не має заборгованості по зарплаті».

Однак на «Леанці» збереглося дуже старе обладнання, яке майже ніколи не оновлювали. Головний інженер промисловості Лариса Большакова розповідає: проблема «Леанки» не тільки в старому обладнанні та браку фінансування, але й в українському законодавстві. Зараз, аби розливати вино, підприємство має заплатити державі 500 тисяч гривень за щорічну ліцензію. Таке законодавство вбиває виноробство –  як велике, так і дрібне. «Я б не сказала, що «Леанка» у плачевному стані. Ще є спеціалісти, все обладнання працює, але ці вбивчі норми… Треба трошки більше уваги і грошей – тоді все запрацює, як треба. Зараз щорічна ліцензія на розлив і оптову реалізацію вина коштує 500 тисяч гривень. Ми просто не в змозі витримати таке фінансове навантаження», – каже Лариса Большакова, головний  інженер  промисловості ДП АПФ  «Леанка».

На підприємстві переконані: великі кошти у відновлення потужностей може вкласти лише приватний інвестор. А зараз «Леанка» потрапила в список державних підприємств, котрі можна приватизувати. Така постанова з’явилась на сайті Кабінету Міністрів України. Директор агрофірми розповідає: в той же день отримав багато дзвінків від людей, котрі хотіли купити той чи інший шмат «Леанки». Проте і досі діє закон, що забороняє продаж цього підприємства ( “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації“, – авт.), тож поки ніхто її купити не може, доки не змінять закон або ж і повністю його відмінять. Наразі керівництво фірми готує всі землі та майно до інвентаризації, аби визначити вартість агрофірми.

Як розповів Юрій Шестаков, поки у владних кабінетах розглядають два типи приватизації. Перший – роздати частину земель людям, що працювали на підприємстві, пенсіонерам та працівникам соціальної сфери, а решту продати в одні руки. Другий – інвентаризувати майно і продати все й одразу. Звісно, обидва варіанти передбачають проведення аукціону.

Керівництво агропромислової фірми сподівається, що коли дозволять продаж «Леанки», то прийде свідомий інвестор, що збереже історичне виноробне підприємство.

«Держава, на жаль, не найкращий господар. Це ще й через законодавчу базу. Приватний бізнес – це добре, але теж із певними урахуваннями. Думаю, що при продажі має бути умова – обов’язково зберегти виноробство у цьому регіоні, і на цьому підприємстві, зберегти підвали, як пам’ятку архітектури, як місце, куди можуть приходити туристи. «Леанка» ще має надати слави Закарпаттю. Я вважаю – ці питання принциповими, які не підлягають обговоренню, а мають бути прийняті, як факт», – розповів журналісту GalagovTVЮрій  Шестаков.

Проте зараз держава не допомагає виноробам; малі підприємтсва потрохи вмирають, або ж працюють нелегально. Великі з повним циклом виробництва – від вирощення винограду до виготовлення вина, як «Леанка» – ледь жевріють. Але й в таких умовах є працівники, що побоюються незнайомого інвестора. Бригадир державного підприємства Агропромислова фірма «Леанка» Оксана Стегун, котра працює тут вже 27 років, вважає, що підприємство має залишатися державним або перейти в руки самих працівників.

«Вже краще, якщо працюємо в державному підприємстві, то хай так і буде. Думаю, нам так буде краще працювати. Але з іншого боку, якщо б ми були власниками всі разом, то було б не погано», – каже журналісту GalagovTV бригадир державного підприємства АПФ «Леанка» Оксана Стегун.

Зараз настав час, коли влада має визначитися з подальшою долею «Леанки» та виноробства загалом. Із усього побаченого є кілька висновків: по-перше – треба змінити законодачу базу, котра регулює виноробну сферу, по-друге – вводити приватний капітал у державні підприємтсва під гарантіями, або продавати із умовами збереження виробництва. А то ласих на 3000 гектарів є чимало. По-третє – варто просто дати виноробам спокійно працювати, без утисків і складних непотрібних схем контролю. Звісно, контролювати якість треба, але в розумних нормах, як наприклад в сусідній Угорщині чи Словаччині. Якщо у владних кабінетах таки захочуть допомогти виноробам – то це зробити дуже легко.

Роман Сов’як, GalagovTV